Просто з поля, сонце де палило,
ми з тобою увійшли у ліс.
Нас зеленотіння обступило,
а згори сонцепрозор навис...

Між пеньків твої блищали ніжки.
Що ти там збираєш, де рови?
Ти ж гукнула: - Осьде сироїжки!
На, поглянь! Ану, лови...

Сироїжка враз на мене полетіла...
Іч яка? Чекай - тебе вловлю!
Я задихавсь... Ти аж затремтіла...
Всю ж тебе до себе вже тулю...

Ой! Мене руками одпихаєш,
а очима кажеш - тільки мій!
Що це за хвилина - й сам не знаєш!
Я цілую трепет чорних вій...

Нам зеленотінь усе кивала:
дорожітеся життям як є.
Ти від сонця й тіней мура стала, -
мура? - щастя ж ти моє!

Враз почувся нам тут голос мами:
- Де ви там забігли? Підождіть!
Не зійдусь тепер вже разом з вами...
Ви хоч сироїжок не топчіть!

Нас опало ж тут сміхоязиччя -
й маму в танці закружляли ми.
Наші в плямах сонячних обличчя...
Дощ крапнув - і вдарили громи...

Вдарили - та вдарили! І стихли.
Дятел десь в сучок застукотів.
Вуж пошився у траву - розвихлий...
Й повні щастя ми були в житті.

Мати бачить: ми - як божевільні -
то змагаємося, борючись,
то почнем стрибання семимильні -
й по росі біжком: ану, ловись!

Нам зеленотінь усе кивала:
дорожітеся життям як є!
Ти від сонця й тіней мура стала, -
Мура? - щастя ж ти моє.