Надія Кир’ян

Прощання

Неначе востаннє дивлюсь на Дніпро,
Хоч так випадково дісталась до річки,
Бо поспіхом сплутала електрички
У галасливій юрбі метро.
Завмерла у холод вода повита,
Оголена, ніби грань віків.
То тихо прощались Дніпро і літо,
Як двоє мужніх чоловіків.
Прощались суворо — ні тіні ридання,
Зітхання, крику, хоча б сльози…
Дивлюсь на Дніпро — неначе востаннє —
Від неминучості холоду зим.
Так віриться — знову весна молода
Пришле нам фіалку в зеленім конверті,
А мить ця — належатиме безсмертю:
Ці люди, Дніпро, ця осіння вода.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle