Прощайте, сестро.
Перейшов межу.
Не кожному Остапу Соломія.
І ні за кого вже не докажу,
І встигнути, напевно, не зумію —
Минувся світ, минувся в ньому гість,
Минулась пустка, яку звали раєм,
Є голос звідси, що не відповість.
Був голос звідти, що відповідає.
Лишилось те, де не буває слів,
А тільки туга вгадувана — сину!
…Пощо гордую серед тих послів,
Які не вміють впасти на коліна?
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »