Утікаю від самотніх стін
у юрбу, що мов барвистий гомін.
Йде зі мною поруч — довга тінь,
що із нею здавна ми знайомі.

Пропливають хвилі людських рік,
мов спішать у неминуче море;
шум реклами глушить серця крик,
загадка з усіх зіниць говорить.

Курява знімається з-під авт
і висить над містом, наче хмара;
тільки думка — смілий космонавт —
рветься геть з приречення кошмару.

Не втопити горя самоти
у самотніх людських душ колгоспі:
як немає карти, ні мети —
не поможе динамічний поспіх.

Повертаюсь до самотніх стін
від юрби, що лиш барвистий гомін.
Йде зі мною поруч — довга тінь,
що із нею здавна ми знайомі.