…Попіл мертвих дерев
стукає
в серце Землі.
Нерозгаданий секрет життя в зелі!
Люди радітимуть
доти,
допоки ростимуть дерева.
Ми ж бо не гунцвоти,
ми з деревами — кревні.
Лиш дерева ніколи не кпинять над нами,
хоч вони й не росли рабами.
А ще
свято вірять наші покревні
в такі собі забобони древні…
Що нібито життя звичайнісінького граба
дорівнює людському…
(Звичайно, цього не скажеш будь-кому.
Та що з них візьмеш? Як не важ —
дерева ж).