Валерій Ілля

Про корову та про бабу

“на Великдень вносить господар
пасочку до хліва”

вечір спинився у мальвах
сипле білі дзвіночки у дійницю
де на порозі повітки стомлений пастушок куняв
із теплим окрайцем у долоні
коли торкнулися губи теплої її морди
побачив себе хлопчиком у теплому вусі корови
довго дивилась Красоля у причинені двері
плакали сироти світла у яслах
у льосі зарошений глечик із рук випав
коли сусіди на рушниках гойдали бабу
хлюпнуло білим дзвоном із якого вуж виповз
по черепках того глечика
з теплих грудей трипільської Праматері світу
чий сон повільність вечірньої череди пливе до села
щоб затулившись рукавом дівчина
повісила вінок свій на ріг тура
щоб забіліли діти у молоці
щоб заболіли
чи будеш ти мене виглядати як я тебе з поля
хто сльозами своїми хліб твій посолить
впала на солому повітки з розчиненими очима
а Красоля спокійно жувала траву
бо бачила як баба з повною дійницею летить у небі
де малі замурзані молоком янголята
слухають як шепочуть квіти і трави у порожній дійниці
— якої тобі нагороди до неї голос притулком дзвонів
а баба до Бога цвіте своєю мовою
— чи можна мені хоч раз на рік на Великдень
погодувати корівку

1980

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle