Віктор Грабовський

Правда

Уві сні я побачив
найстрашнішого свого ворога:
він скрадався, мов звір,
щоб уп’ястися в спину мою
зненацька й напевно.

Я розстріляв геть усі набої,
цілячи у чорну його пащеку,
та марно…
Я рубав його тесаком —
геть пощербив метал, —
але враг мій лишився невразним.
У відчаї я кинувся на нього
голіруч,
щоб задушити хижу цю потвору!
Та ворог шматував мене, терзав,
на подих заміряючись
останній…
Скривавлений, знесилений, розбитий,
сливе втрачаючи свідомість,
я зазирнув у підлу душу ката
і зважився —
назвав його уголос!
І той, кого не брала куля,
кого ні лють, ні сила не страшили,
зненацька впав,
уражений на смерть!

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»