Дітерові Гольтцше,
західнонімецькому графікові

Скільки малюю, стільки й здається,
що людину мов хто закляв
уподібнюватися створеному нею.
Мене надзвичайно захоплюють
люди, схожі на древні скрині, —
чого тільки там нема!
І все під замком.
Або ще буваємо ми подібними до оголошень:
усе, що є, — великими буквами.
А то трапляються люди, схожі на крісла —
драповані чи лаковані, —
вони почуваються людьми тільки у кріслах!
І мріють зробити переворот у науці про людство —
довести нарешті,
що людина стала людиною тільки тоді,
коли навчилася зручно всідатися.
(Отак і утверджує кожен себе
на відвойованному для сідниці просторі).
…А ще є панцирні людці,
схожі на п’ятикутні танки:
страшенно полюбляють ціляти
у спину чи в посмішку…
Ось чому так важливо,
щоб кожен був — як океан!
Танки тоді не пройдуть.