Марта Тарнавська

Поворот

Мов гість, приходить довгожданий час
і — як колись на мрій аеродромі —
гарячим серцем я вітаю вас,
мої далекі рідні незнайомі.

І, мабуть, ліпше, як не буде слів:
дозвольте, що піду я між каштани,
послухаю, як гомонить Поділ,
на камені історії пристану.

Піду, щоб у провулків глибині,
як метушня буденна вже засне там,
знайти той спомин, що на серця дні
лежить забутий, мов стара монета.

Піду, щоб в молитовній самоті
зустріти місто це благословенне,
куди пливли, несхопні, наче тінь,
думки мої болючі і натхненні.

Куди — до цих золотоверхих веж,
немов мости, такі, як на Дніпрі є,
вели шляхи із чужини безмеж:
гірка печаль і непокірні мрії.

Пробачте, друзі: я багато літ
була в дорозі до старого міста,
де у провулках тишина століть,
де у святинях мудрість урочиста.

Я питиму містерії вино
з фонтану мрій, що їх не зрозуміти.
— А місто, наче бачене давно:
старий знайомий, що плекає міти.

1954

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle