Повне серце накидав я болю
із вуглин, із жарин, із вогню.
За вітрами ходжу я по полю.
І нікого я в тім не виню.
А все думав, що вітер остудить
і розвіє той біль серед піль.
Та все дужче пече мені груди
той роками обпечений біль,
що збирав по маленькій жарині,
не губив тих жарин я ніде,
що під вітром здіймається нині
і у серці тепер аж гуде!
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »