Повертається осінь, і ніч повертається в ніч,
І минається голос, і мова щоразу крихкіша…
От і мати стоїть,

як тоненька свіча між облич.

От і я коло неї стою, наче тиша.

І повільно тече поміж пальців імла воскова,
І молитва не гоїть, а твердне,

як хліб нещоденний…

От і осінь минула, і ніч, і пітьма вікова.
Тільки мати — тоненька свіча — коло мене.

…Не судіте.

Є воля, якої ні в кого нема,

І у кожному з нас є такий божевільний Месія,
Що розіпнеться просто під настрій,

напівжартома,

І Господь не побачить, і тіла ніхто не обмиє…