Повертається осінь, і ніч повертається в ніч,
І минається голос, і мова щоразу крихкіша…
От і мати стоїть,
як тоненька свіча між облич.
От і я коло неї стою, наче тиша.
І повільно тече поміж пальців імла воскова,
І молитва не гоїть, а твердне,
як хліб нещоденний…
От і осінь минула, і ніч, і пітьма вікова.
Тільки мати — тоненька свіча — коло мене.
…Не судіте.
Є воля, якої ні в кого нема,
І у кожному з нас є такий божевільний Месія,
Що розіпнеться просто під настрій,
напівжартома,
І Господь не побачить, і тіла ніхто не обмиє…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »