А хата крейдою біліла
І осипалась, ніби мак.
Та хата знов мені боліла,
Немов не хата, а тюрма.
Їй все ще марились вокзали
І пристрастей палкий вогонь.
Ми тут колись когось чекали,
Хоч не згадати вже, кого.
Це ж скільки по світах блукати?
І ось нарешті це село.
Я повернулася. А хату
По вікна листям замело.
І вже дверей не відчинити.
Такі ми рідні — і чужі.
В саду ще доцвітає літо,
А в хаті пустка, як в душі…
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »