Платон Воронько

Поснули під ковдрою ночі

Поснули під ковдрою ночі,
заплющивши вікна, квартири.
Годинник чорняву брівку
уже приморгнув на чотири.
Захрипли на всесвіт горласті
транзистори – злі яничари.
На небі вдягають сузір'я
гаптовані сріблом кептари –
Біліє на сході світанок,
зустріть його треба врочисто.
Беруть із криниць Водолія
вологу його променисту.
З долонь розливають в любистки
досвітньої юності чари.
З любистків мелодія ллється,
як місячне світло з-за хмари.
В ту пору приходять до мене
буденні слова, як на свято,
Не дідом, не батьком кличуть,
а називають татом.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle