Пощо тобі ці клопоти й марноти?
Іржава свічка є в поводирі,
І завжди стане плоту і болота,
Де будь-кому співаєш до зорі.
І подадуть і скажуть,
що від серця,
Насіння долузають під пісні.
А ти… А ти… Ти все таки не сердься —
Їм на війну, тобі вже — по війні.
Хіба колись сліпий, немов пороша,
Яка мела крізь долі і світи,
Навпомацки зведешся і попросиш —
Подайте шаблю. Дайте полягти.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »