Бабуся сидить на криниці —
Навіки зупинена мить.
Велична, як скіфська цариця,
Бабуся моя сидить.
Красива, молодша за мене,
Мій батько — малесенький син.
Із гіллям вишневим зеленим
Схилилась бабуся на тин.
Прилинула з далечі хмарка
В солом’янім літнім брилі:
„Сідайте, бабусю Одарко,
Ну що Вам робить на землі?
В яскравій такій вишиванці,
В намисті, у плахті рясній…
Життя Ваше — зовсім не танці
І навіть не тільки пісні”.
Та слів тих не чує цариця.
Ні зморшки на гордім чолі.
Немов приросла до криниці.
Немов приросла до землі.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »