Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери, фiзики, поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий український материк
росте, як гриб. Вже навiть немовлятко
й те обiцяє стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе: iще iснує свiт,
справiку заборонений, як схизма.
Ця твердь земна трухлявiє щодня,
а ми все визначаємось. До сутi
доходимо. I господом забутi,
вiтчизни просимо, як подання.