Полоскала білизну,
розбризкувала краплі надії,
Що роїлись, як бджоли, весняні і молоді.
Простирадла лебедями вигинали шиї,
Синові сорочки маками зацвітали у воді.
Розбруньковані дерева гойдались на хвилях,
Аж спідниці заплутувались у гілках.
Напинало сонце червоні вітрила,
Сонце — золотоперий корабель-птах.
Полоскала білизну і складала у відра,
Прагнучи змити втому важку і стару.
Милувалась вітрилом, напнутим вітром,
Аж відра птахами випурхували з рук.
Полоскала білизну…
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »