На цьому світі
я лишень цвіркун,
дитя зеленого струмочка
літа.
Кохаю барви, рух і ніч зірку…
Та голос подаю,
коли трава зігріта.
В рясному звуці —
вся моя душа.
У яснозіллі —
невтоленність
мислі,
що кожну мить
по сутність вируша,
плоди котрої
то терпкі,
то кислі…
Лиш тішуся,
бо все, що проросло, —
таке правдиве, доконечне, зриме:
пелюстка дня
і присмерку стебло,
вагадло променю, дзюрчання рими.
Саме життя
біжить мені зі струн,
і квітне пісня, подивом зігріта!
…Не спить цвіркун.
Ряхтить собі цвіркун —
дитя зеленого струмочка літа.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »