Павло Гірник

Поїздам, що ідуть

Поїздам, що ідуть,

так ідуть, що собі ремигають,

Де ти спав сам на сам на своєму

чужому плечі,

Засвітися на мить,

як порожня зоря понад гаєм,

Заспівай собі сам,

як здуріла сова уночі.

З каяття, із покути,

з останнього лютого слова

Постають небеса, під якими

тобі перейти.

Просто йдеш не додому, а в ніч,

і отак безголово,

Наче вже не впізнаєш ніколи —

це ти чи не ти.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle