Поезіє! Вітчизно мого духу,
моя остання крапле крові!
Допоки ти живеш у ріднім слові,
допоки прагнеш душі поєднати, —
триватиме людина!
І людині
потрібна буде невсипуща мати.
Пильнуй же, Неню, не давай приспати
мандрівне слово. Перед ним — віки.
Йому ще стільки верховин здолати…
І знову йти. Аби ж дійти таки!
Вітчизнонько! Та праведна турбота
увіллє в слово мудрості й снаги —
не переймуть його ні скрута, ні торги
у прагненні надхненної роботи.
Поезіє! Кровинонько моя,
пребудь у слові духом — не ім’ям.
Не дай йому спочити край дороги,
не дай упитися ні злом, ні похвальбою,
жени його крізь всі перестороги,
клени його! Батіж його любов’ю!
Хай сміло йде, не кулячись ледачо,
нехай шляхів питає по серцях…
Як плакати прийдеться — хай заплаче,
та тільки так, аби й в очах дитячих
на віки вічні ниций страх — зачах.

Поезіє! Країно мого духу,
моя остання крапле крові!
Допоки ти живеш у ріднім слові,
допоки прагнеш душі поєднати —
триватиме Людина у людині
і світ триватиме
у правді та любові