Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в духів, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині.
Не ярмарку тебе гучному зрозуміти
Серед своїх тривог або пустих утіх.
Нехай турбуються чи граються, мов діти:
Ти на високий лад не перестроїш їх.
Їх небеса - базар, їх божество - мамона...
Купують, продають, міняють крам на крам,
І буквою свого життєйського закона
Готові зруйнувать духовний правди храм.
Готові, і не раз на торжищах великих
"Розпни, розпни єго!" - вигукує тиран;
Но не смущається твій дух од криків диких:
Ти - невмирущий цар, ти й над царями пан.
Радосте, небесна іскро! В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро У гарячому хмелю…
Читати далі »
"Ой скоро світ буде, Прокинуться люде, У всяке віконце Засіяє сонце…
Читати далі »
Ой чого, чого В славнім Гадячі В усі дзвони задзвонено? Ой чого, чого…
Читати далі »
Чи згадуєш, земляче, край той пишний, Де річеньки блищать сріблом текучим, Де, мов кармазин, червоніють вишні І дишуть медом пасіки пахущим…
Читати далі »
…
Читати далі »