Платон Воронько

Почув я півня в нас на Бессарабці

Почув я півня в нас на Бессарабці
До сірого розвиднення уранці,
Коли Печерськ ще вікна не розплющив,
Коли тролейбус перший не приплющив
Казбеки сніжні до рівнин асфальту.
А півень з баритона аж до альта
Переливав свій голос артистично,
Так виразно і так нестерпно-клично,
Що я прокинувся під свитсю на Вовчім,
У клубкуватім коноплянім клоччі.
Почав шукати шкарубкі опорки,
Онучі з вибійчаної оборки,
Та й бігти в школу аж за кладовище.
Летіли з лави гребінь, мичка, днище,
І прядка перекинулась рипляча.
А півень знову будить нетерпляче...
Я в ліжку розминаю сигарету,
Все не збагну: а де ж той півень, де то –
На Бессарабськім ринку чи на Вовчім...
Печерськ розплющував свої замерзлі очі.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle