Павло Гірник

По війні.

По війні. По сваволі.
По тому, як скрес,
І на людях снігами засунув,
Маю ниточку
з латки тутешніх небес
І блакить нетутешнього суму.

Бавив, бавився, збавив,
питав-напитав,
Бо не перший, останній у мові.
Бо — не звідти й туди,
а з пітьми і заграв,
І усіх, що не мали любові.

А жаби теревенять.
А сурми мовчать.
А тумани стоять, як дівчата.
І вертаюсь додому, неначе з прочан.
І по досі не вмію мовчати.

2000

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle