Ой пошила ненька
Мені кошуленьку,
Як біль, білу, як біль, білу,
Як папір, тоненьку.
Смужечка черлена
На грудях у мене
Палахкоче, палахкоче,
Мов листок на клені.
Чобіточки шиті,
Наче з воску литі…
Вдарю, вдарю закаблуком —
Чути у півсвіту.
Не журися, мати,
Буду танцювати,
Аби смутку, аби смутку
Серцю не завдати.
Вберуть мене, ненько,
В білу кошуленьку,
Як біль, білу, як біль, білу,
Як папір, тоненьку.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »