Микола Хвильовий

Після громовиці

Ох, нарешті!.. Прокотилась!..
Гармати грому в далечінь,
Нема хмарин важкого тіла
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь...

І лише іноді бабриські
Від блискавок — жарин
По обрію так низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.

Басейну бовна бірюзова
Рядниною безмежно простяглась...
Живи! — сріблясте, вічне слово
Я чую в цей бадьорий час.
На тротуари жваві очі — Калюжі викраяні там

Безкрайо, заздро і охоче,
Кравець я, по бульках-голках.

Цей ясен зовсім збожеволів
— Нащо прискавкою? не мить!
А проте промінь ще не кволий,
Як прас по змоклі побіжить...

Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом
І ниток білії рядочки
Вперед, вперед! бігом, бігом!..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Микола Хвильовий»