Павло Гірник

Піскуваті часи злютувалися в стомлені мури.

Піскуваті часи злютувалися в стомлені мури.
Золоті голоси розтеклись, як солодке вино.
Не ламай свого слова, моя божевільна зажуро,
Чи молитва, чи зрада, чи воля — тобі все одно.

Відпускай навмання те, що досі тримало на світі.
Посміхайся землі, віддавай свої щирі борги.
Павутинко життя на осінньому сивому вітрі,
Що тобі колотнечі, і підступи, і вороги?

Ти вже нині не звідси. Ти вийшов з людської домівки,
Залишивши комусь і хлібину, і сіль, і ключі…
І махнула тобі на прощання відчахнута гілка.
І заснула сова на плечі при останній свічі.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle