Піскуваті часи злютувалися в стомлені мури.
Золоті голоси розтеклись, як солодке вино.
Не ламай свого слова, моя божевільна зажуро,
Чи молитва, чи зрада, чи воля — тобі все одно.
Відпускай навмання те, що досі тримало на світі.
Посміхайся землі, віддавай свої щирі борги.
Павутинко життя на осінньому сивому вітрі,
Що тобі колотнечі, і підступи, і вороги?
Ти вже нині не звідси. Ти вийшов з людської домівки,
Залишивши комусь і хлібину, і сіль, і ключі…
І махнула тобі на прощання відчахнута гілка.
І заснула сова на плечі при останній свічі.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »