«Але за муром джаз і танці лампіонів…»
Б.-І. Антонич
Ми з’являємось під зорями й деревами,
в пущах осені крилатим листям бавлячись,
і, споріднені з ведмедями та левами,
багряніємо, земною кров’ю барвлячись.
Червоніємо суницями й малинами,
запахущими ясними полуницями
і звірятами — гарячими лисицями,—
спалахнувши враз, до сонця линемо.
Або сходимо з лугів, немов зі сцени,
і земля під нами твердне і холоне —
в ті міста, де грає джаз, де лампіони,
де на площах лиш повії й полісмени.
Тож опівночі виходимо назавше
і злітаєм над камінну галерею,
сто червінців кишенькових промінявши
на безсоння і безсмертя за зорею…
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »