Підіймається місяць над містом,
заглядає до мене в вікно.
Випливає крізь віти, крізь листя,
що було й промайнуло давно.
Поцілунки і крики «до зброї»,
розцвітало й гуло з вишини,
де село, й біля церкви старої
од зорі золотило тини.
Про сумне не згадаю — не варто,
кожний знає про долю таку.
В Кам’янці юнакам я на варті
груші рвав у Петлюри в садку.
На мою на замурзану музу
що ж я можу тепер обмінять?..
Біля річки пекли кукурудзу
і на муштру ходили щодня.
Далі: рейки, холодні вагони,
та з піснями нам тепло було.
Далі: море і вітер солоний,
де кохання моє розцвіло.
Гей, ви, вітер, і сонце, і ранки,
мабуть, так вас не любить ніхто.
В полоненого синя познанка,
у кишені партійний квиток.
А тепер я один. І над містом
підіймається місяць у синь,
і тремтить, і хитається листя
од його золотої сльози.