Юрій Андрухович

Петро Брейґель

Житні хлібини крають ножами
і не можуть наїстися.
Аж трясуть неголеними щоками
над коржами й кулешею,
ще й дослухаються, як гаряче пісне ліпило
осідає в запалі животи.

Виходять надвір співати,
дошки, зачовгай! глиною, пружно вгинаються.

Поскидано кожухи на мокру траву,
сорочки потьмяніли під пахвами.
Цілуються поміж небом і воронами —
трохи схожі на ангелів, трохи на упирів.

І коли забава скотиться в опівніччя,
поволі розходяться,
несучи додому свої синці й стигмати,
свої хлібини.

Але хто їм заграє тоді,
по дорозі, на шелесткому від лопухів
узгір’ї,
якщо раптом схочуть затанцювати
під шибеницею?
Хто їм заграє?

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»