Передчуття свободи і вини.
Вогні прощальні на гранітних плитах.
Притулишся сльозою до струни
і видихнеш не пісню, а молитву.
Товаришу, не моляться до слів,
ні до жінок, принадних та облесних.
Народжений з любові до землі,
померши від любові — чи воскреснеш?
Кому потрібна слів твоїх луска?
Вже мертве око Риби над тобою
і квіти паперові межи хвої
поблякли, помарніли у вінках.
Дружина постаріла, а сини
чи згадують між клопотів та буднів?
І тільки часом защемить у грудях
передчуття свободи і вини
усім, тобою любленим,
усім,
хто не ступив ще за межу останню…
Що наше ремесло?
Вогонь чи тайна?
Чи побратимів мертвих голоси?..
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »