Переберу, немов намисто,
Ці дні, веселі і сумні.
Перефарбую чорне листя —
Зазеленію при вікні.

Ці дні, гіркі, немов отрута,
Ці дні, солодкі, мов полин…
Усе забуте-незабуте
Вінчає поминальний дзвін.

Оце вікно, таке печальне,
Таке беззахисне давно…
Тут дзвін лунає — поминальний,
І сонце хлюпає в вікно.

А я на підвіконні скраю
Листочок свіжий одірву,
І в цю ж хвилину — помираю,
І в цю ж хвилину — ще живу.

— Ти ще жива? — пита сусіда.
Ну що йому я відповім?
Мої зелено-чорні віти —
Межа між мертвим і живим.