Надія Кир’ян

Переберу, немов намисто…

Переберу, немов намисто,
Ці дні, веселі і сумні.
Перефарбую чорне листя —
Зазеленію при вікні.

Ці дні, гіркі, немов отрута,
Ці дні, солодкі, мов полин…
Усе забуте-незабуте
Вінчає поминальний дзвін.

Оце вікно, таке печальне,
Таке беззахисне давно…
Тут дзвін лунає — поминальний,
І сонце хлюпає в вікно.

А я на підвіконні скраю
Листочок свіжий одірву,
І в цю ж хвилину — помираю,
І в цю ж хвилину — ще живу.

— Ти ще жива? — пита сусіда.
Ну що йому я відповім?
Мої зелено-чорні віти —
Межа між мертвим і живим.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle