Сергій Жадан

Пепсі…

Пепсі,
лиши мені тепле взуття і сухе волосся.
Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї любові.
Дивись, як тоншає листя,
як легке підпільне багатоголосся
ворушить до ранку сутінки свіжі і паперові.

Із наших вулиць зникають службовці, комахи, юродиві;
мерзнуть яблука, діти, працюють вантажники.
Тепер ось почнуться завії —
нові сторінки у загальному спротиві,
почнеться різдв’яний драп, опалення, щедрі затяжки.

Лиши мені в’язані ковдри з довгою ниткою холоду,
з давленими цитринами,
з танковими формуваннями.
Мої коридори вільні, але я втрачаю нагоду,
так і не змігши відмовитись від награного хвилювання.

Тому, якщо вона схоче позбутись нашої з нею праці,
якщо вона стане мотати жовані плівки,
місити цей суглинок,
дай, Боже, ніжності до її навчених пальців,
дай, Боже, співу до її слухавок.

Саме з’явиться привід не виходити з дому,
розписувати авторучки, плекати шлункову судому.

Пливе косяк широкою річкою.
В’ється дим сирою вуздечкою.

З лівого боку сходить місяць
над моєю аптечкою

1998.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Сергій Жадан»