Нам новий обіцяють розкішний дім,
Але тут нам жити й конать…
(В.Короткевич)
Що нам лишається —
вибір на зламі доріг,
Вголос проказане слово чи тиша соборна?
Нижуться долі на вістря одної зорі,
Відсвіт якої на серці і на обоймі.
Щось не минає і на землі не трима,
Слід затирає, аби ми губилися в часі,
І затягає туману важка сивина
Довгу дорогу додому й вогні непогасні.
Лінія долі. Холодна долоня століть.
Куля гаряча і кров’ю карбована брила —
Все нетривке і минуще, відколи цей світ,
Окрім повітря, в якому випробуєм крила.
Там, де вітри гомонять і холонуть серця,
Там, де шляхи козаків перевіяли зорі,
Земле моя, Україно, тобі до лиця
Неопалима калина, терни і собори.
Годі сваритись, братове, і гаяти час,
Годі молитись на латку озимого жита!
Слухаєм серце, а серце не слухає нас.
Хату будуємо світлу — нема кому жити.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »