Сергій Жадан

Пацифік

Не знаходячи перешкод,
не втрачаючи висоти,
каравани підземних вод
пробиваються
під мости.

Оборонні цехи, цехи
обступає пустка, гілля.
Землероби і пастухи
покидають спати
поля.

Навіть голосу тихий сплеск,
ніби рух механізму, коліс,
доторкнувшись твоїх небес,
залишає гострий
надріз.

І тонка структура зими
розпадається повсякчас
на дороги, вікна, доми,
що ростуть невпинно
між нас.

Так, немовби зрушено міст,
і кружляє сонце вини,
наче ми спричинили цей ріст
мовчазної
садовини.

Наче все, що буде й було —
кимось вирощене зело,
і вмовкає глина дзвінка
під стопою
садівника.

 

1997.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Сергій Жадан»