“Останній день Помпеї” на стіні
між павутиння і шпалер облізлих.
В готелі провінційному завізно.
Карпати, звісно. Літо. Вихідні.
А ще дощі, як неквапливі коні:
подаленіле цокання краплин.
І перед незворотністю провин
беззахисність твоя і безборонність…
Усе спізнаєш. Все переживеш.
Минаючи глухих і лицемірних,
відчуєш за плечима подих прірви
І подих спопеляючих пожеж.
Та тільки це пізніше. А тепер
звичайна невлаштованість, непевність.
І передсмертні стогони помпейців
між павутиння і брудних шпалер.