Надія Кир’ян

Осінній пролісок

В осінню пору, наче навесні,
Немов у казці, пролісок зустріла.
І сколихнула душу всю мені
Оця тендітна квітка сніжно-біла.
Душа штормить і рветься на вітрах,
Метається від пекла і до раю.
Неначе в бурю поганенький дах,
Мені так само голову зриває.
Горить сигнал. Перегорає в дим.
І в голові одне питання: Звідки?
Це звідки приблудилася сюди,
З яких країв ця неймовірна квітка?
Погасли звуки. Зблякли кольори.
Чи оніміла, чи була німа я?
Сама собі будую лабіринт,
В нім стін нема, і виходу немає.
… Я по краплині віддала любов,
Частинку вітру, і частинку полю,
Немов із серця виточила кров.
Вже не штормить. І вже немає болю.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle