А те ще все попереду — і внуки,
І вилитий по їхнім зросту цинк.
Валерій Герасимчук
Яке ти, майбутнє?
Півлюдства — солдати.
Бодай вже цього півсирітства не відати!
Чи ми забуваєм, що вчились вставати,
Схопившись руками за милиці дідові?
Невже нашим дітям судилися бомби
І литі на виріст сорочечки цинкові?
Півлюдства стоїть у петлицях і ромбах
За репнутим склом і сухими барвінками.
Чи будемо жити, чи знову потроху
Історія голить народам потилиці?
Яке ти, майбутнє?
Космічна епоха
Стоїть у шинелі на дідових милицях.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »