Оглядає останні вагони,
молотком об колеса дзвенить.
А за вікнами темно-безсонно
нам розлуку шумлять ясени.

Ти на лаві маненька, покірна.
Нам лишилось так мало сказать.
Гладе вітер солоний загірний
мої брови в твоїх сльозах...

Тільки очі тривожні і сині:
плач жіночий?.. озера?.. плеск?..
І так чітко на білій хустині
темні літери: В і С.

Одлунали на рампі кроки,
і востаннє ударив дзвінок.
Але довго платок одинокий
малинів за холодним вікном.