Од вечірнього, од синього снігу здається
місто з електричними місяцями голубим і гнідим.
Чую, як серце у міста б’ється:
дим —
дим...
дим —
дим...
І згадується (чому, чому?) Волоський колодязь,
де навкруги, ніби люди, стовпи...
А над ними небо, як фіолетовий колодій,—
І од саней б’є в обличчя діямантовий пил...
Іду по пухкій і по тихій дорозі,
по боках дерева, дерева, дерева.
Дзеленчить на далекому розі
і рипить на морозі
вата...
Хтось на небі пером написав
золотими чорнилами:
місяць...
Не дописав
і...
замисливсь...