Ну принесе хтось пластмасові квіти до Тебе…
Швидше — до себе… я би сказав, принесе.
Над Україною, мов над могилою матері,— небо.
В небі хлопчина хворих ягнят пасе.
Пісня велика. В горлі — планети грудка
З ріками й кручами. Стала. Сльозу зове.
Прадідів погляди — наче стовпи на грудях,
Небо підперли. В небі горить човен,
Ти під яким не поет, як усі поети…
Для батьківщини дух твій — Стіна Плачу.
Людство ховає таких над берегами Лети
І розпинає… Й палить слізьми свічу.
Потім, а потім…
Люди себе бояться.
Слабкість — то поклик, слабкість — то щирість ущерть…
Бути на світі може
Пластмасовим
Тільки щастя…
Горе — тернове,—
Справжнє,—
Як біль, як смерть…
Летіти вміли. Не вміли впасти. Хтось дряпав двері своєї пастки. Хтось жебрав славу, хтось хліб і гроші. Тут всі давальці дурні й хороші…
Читати далі »
1. Початок десятого століття. 5 травня. Свято вічно юної богині Лелі. Красна гірка поблизу села Вибути. Голоси дівчат…
Читати далі »
1. Рання весна. Вечір. Ліс. Табір розбійників. Трусить уже теплий, зеленуватий сніг. Протяжний свист супроводжує з’яву Бута (Павлюка…
Читати далі »
Попробуйте цей вірш… Так пробують черешню. Так пробують уста Устами і вином…
Читати далі »
Неосінь. Шампанське. Собачий гавкіт. В очах буржуазних загуслий мед. В розбитому дзеркалі я і мавки. А радіо каже: “Парад планет…
Читати далі »