По рейках місячного сяйва,
В ядучих зблисках ліхтарів —
Чи я у цьому світі зайва,
Чи світ зненацька постарів?..
Нічний трамвай — такий глибокий,
Немов колодязь у зірках, —
Дрижав, мінився на всі боки
І дзвоном музику торкав.
А я, у ньому затопивши
Хвостату й злу комету дня,
Молилась нишком: ну хоч ти вже
Поїдь, трамваю, навмання!..
Так остобісіло в'язати
Свої химери під замок
І день, що має статись завтра,
Зарання знати назубок, —
Щоб потім в чорно-білих ґратах
Дрібненьких радощів і бід
Його бездарно розіграти —
З перепочинком на обід...
У ритмах ямбів і хореїв
Завіса вечора впаде —
А твій трамвай не зійде з рейок
І світ за очі не піде...

— Кінцева зупинка. Звільніть, будь ласка, вагони.