Ніч осяяна цвітом яблуні,
Затуманена, мов роса.
Ми розкрилені і роз’ятрені
Піднімалися в небеса.
Понад зорями, понад водами
Пролетіли ми три світи.
А та яблуня за городами
Все світилася з темноти.
А на досвітку ми долинули
До свойого ж таки села.
А та яблуня в даль долинами,
Як метелиця, відійшла.
Де ж те сяєво, що сміялося,
Де ціловані в снах слова?
Все минулося, все розпалося,
Наче гілочка снігова.
Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками…
Читати далі »
Я стужився мила, за тобою, З туги оберувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть…
Читати далі »
Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя…
Читати далі »
Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави…
Читати далі »
Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля…
Читати далі »