— Невже ще існують люди,
котрі читають вірші? —
спитав поет. —
Бо ж вірші — то тільки паперові серветки,
Що слугують мені до промокання сліз.
Люди, котрі підбирають
мокрі паперові серветки, —
це ті самі, що лишаються з потерпілим,
доки не приїде карета «швидкої»,
ті, що можуть подарувати квіти
незнайомій самотній жінці —
і піти собі, так і не назвавшись,
ті, хто завжди має час для заблуканих перехожих
і для старих людей.
Невже ще є такі люди? —
спитав поет. —
Бо я до них не належу...