Олесь Бабій

Невдача

Багато радости в життi
Менi даруєш, панно.
Не знала мати,
Що ми iз хати
В садок утiкли в укриттi
На першу стрiчу рано.
Мов птахи, зляканi градом,
Сховались ми у глушу.
Солодка мить...
– Мiй хлопче, цить!..
Бо мама... чуєш? за садом!
– Не пущу, ой не пущу! –
I ти тремтиш, мов та лоза,
Вiтрами бита в полю;
Яка краса, яка краса:
В твоїх очах блищить сльоза
Страху, утiхи, болю...
Написано в очах твоїх,
Що прагнеш розкошi, утiх.
Сльозу зiтру устами...
А нагло: – «Доню! Де ти? Ах!»
– Пусти! Боюся!
Йде матуся!
.........................
I зникла ти в кущах, садах,
Мов ланя, злякана стрiльцями.
Я ж сам iду
Ген зi саду.
Тебе люблю,
Благословлю,
Але не люблю – мами.

 

Із збірки "За щастя оманою..." Жмуток другий. 1930 р.

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Олесь Бабій»