Небо і хмари — мов листя торішнє.
Синьо і сонно, в гаю — солов’ї.
Ми — не чужі, ми з тобою не різні.
Чому ж — ні слова на сльози мої?..
Хочеш?.. Повірю і в чорта, і в Бога...
Я ж біля тебе, я тільки тобі...
Ніби травинка, що никне під ноги,
милі задумані ноги твої.
Хочеш?.. На скелі — униз головою,
голову й серце об них розіб’ю...
Тільки махни на прощання рукою,
тільки скажи на прощання: «Люблю».
Впала роса на волосся, на скроні,—
впала сльозою на серце любов,
тепло і млосно сковзнула по броні
і не попала в дівочую кров...
Небо і хмари — мов листя торішнє.
Синьо і сонно, в гаю — солов’ї.
Ми не чужі, ми з тобою не різні.
Чому ж — ні слова на сльози мої?..
Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй…
Читати далі »
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…
Читати далі »
Може, ми й не друзі. На твоє «Прощай...» нахилився в тузі, облітає гай…
Читати далі »
Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, мою душу голубить і гріє…
Читати далі »
Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги. Хто прийшов із геніяльним хистом і зробив це розчерком руки…
Читати далі »