Встану о четвертій і пішки за місто піду,
Повию на вранішній місяць,
закохавшися у гульвісу.
Куплю на Бесарабці безсмертників —
хай у голови покладуть,
Коли помру добровільно
чи десь на першій гілляці повісять.
Віддам два п’ятдесят якійсь тітці з торбою,
Хай мене сто разів одурять,
Заслухаюся дзвоном
Володимирського собору
І не буду ні радісною, ні похмурою…
Скажу два десятки образливих слів
Тим, за кого ладна віддати душу.
Напишу про всяк випадок заповіт через кілька днів:
„Поховайте мене під сагайдацькою грушею…”.