У сонці-слові плаче дитинча.
У цю хвилину, чисту і велику,
Те немовля заходиться од крику
І світ чудується: як довго відмовчав…
Дивуються і поле, і ріка —
Така стояла безпросвітна тиша,
І ось земля дитиноньку колише,
Вигойдує на молодих руках.
На ці родини збіглося село,
Всі радять: як і з чого починати,
І вже немов без цього дитинчати
Тут і життя раніше не було.
Дай Боже — знов відродиться життя
У добрім ділі і у тихім слові.
Живе життя. А при його основі —
Дитя і мати. Мати і дитя.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »