Юрій Андрухович

Напучування балконові

Лети, мій балконе, в найвищі околи,
порвавши чіпкі виноградні тенета,
відчаль від стіни, завертись, мов планета,
і линь, як літак, мій фіґурний балконе!..

Цю мить невагомості — чудо зникоме —
неси як високу і болісну знаду —
хай зяє в темниці гірлянд винограду
твоя незаконна відсутність, балконе.

Злети над подвір’я й запилені вікна,
над подих квартир — запах мила і клею.
Оте, що внизу, зветься просто землею,
а пустка вгорі безконечна і вічна.

Повз башту злети, що шпиляста й залізна,
перил і карнизів сипку галерею,—
внизу й не помітять, як ти став зорею:
там радіо грає і сохне білизна.

І плавно ковзнувши над річищем Лети,
зійди на поля, де вібрують циклони.
Тримайся міцніше будинку, балконе,
міцніше тримайся балкона, поете…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»