Борис Мозолевський

Напруга

Інженерові-енергетику М. Медвєдєву

Прокидайся, інженере,
Ковдру сну під ноги вергай!
Морок ночі розженемо
Мегаватами енергій.

Умиваються квартали.
Б’є у дзвони неба вежа.
В сто напруг понад світами
Стугонить твоя мережа.

Так десь, може, і впадемо
(Що життя на плин не спише?)
Де вже вічного Едему? —
Ласки тихої не спивши!

Чи збагнути зубоскалам,
Як боліло нам коріння,
Як свої шляхи шукали
На дорогах покоління?

По густих здвижанських луках
Сонце котиться до пруга.
Й крадькома, немов гадюка,
Підповза до серця туга.

Перша туга тужить чорно,
Друга туга тужить біло.
Як любилось неповторно!
Скільки мрій степами збігло!

А стовпи поважно й гордо
Йдуть в світи через просіку.
Не дротами вже, а горлом
Стугонить напруга віку!
Спалахнемо наостанку —
Похитнеться неба вежа!
Проспіває на світанку
Гімн життю твоя мережа.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle