Налетіла й умчала гроза
моє серце — на листя, на вітер...
І так юно, в цвіту і сльозах,
наді мною хитаються віти.
Скоро прийде до мене вона,
вже не стрижене в неї волосся.
В мою душу загляне до дна,
вип’є муку і висушить сльози.
Мою муку — за ті тисячі,
мої сльози — за зорі на чолі...
Тільки скаже: «Чекай і мовчи».
Тільки в шию губами — до болю...
Всім судилось любить, і зів’ять,
і проснутись, і знову любити.
І на дереві вирізав я
миле прізвище: «Берзіна Віта».
Налетіла й умчала гроза
моє серце — на листя, на вітер...
І так юно, в цвіту і сльозах,
наді мною хитаються віти.